Логотоп 'Качанівка' Телефон Макет
Новини

Всеукраїнська акція по збору пластику. Детальніше...

Качанівка, Trail Forever 28/05/2016 року. Детальніше...

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» на відзначення 35-річчя заснування заповідника запрошує взяти участь у роботі V Качанівських наукових читань на тему: «Палацово-паркові комплекси України: вивчення, охорона, збереження та використання». Конференція відбудеться 14-15 вересня 2016 року. Детальніше...

7 січня 2016 року відкрилася тимчасова виставка декоративно-ужиткового мистецтва ХХ століття «Подих вічності». Виставка організована Національним історико-культурним заповідником «Качанівка» на основі фондової колекції Дирекції художніх виставок Міністерства культури України. На виставці представлені унікальні твори - гобелени, виконані в техніці художнього ткацтва. Триватиме виставка до 25 березня 2016 року.

13 січня 2016 року відкрилася тимчасова виставка образотворчого мистецтва ХХ – ХХІ століття «Моя Україна». Національний історико-культурний заповідником «Качанівка» на основі фондової колекції Комунального закладу «Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана» Чернігівської обласної ради представив більше двадцяти творів живопису п'ятнадцяти знаних художників України та маловідомих, які своєю творчістю збагатили мистецьку палітру Чернігівщини. Триватиме виставка до 22 грудня 2016 року.

Продовжуючи традиції - Новий 2016 рік в Качанівці.

Урочистості в Качанівці. (до 165-річчя від дня народження М.К. Бодаревського)

Виставка дитячого малюнку "Качанівські етюди".

Архів новин

До Дня відкритих дверей
залишилось 21 день

Наші друзі

Всі публікації.

М.В.Тарновський

Щось таки в тих Тарновських є!

Про Качанівку та її господарів написано багато. Всім добре відомі постаті Григорія Степановича, Василя Васильовича Тарновського – старшого та В.В.Тарновського - молодшого. Та варто згадати і ще одного представника з цієї родини. Це Михайло Володимирович Тарновський - племінник Василя Васильовича Тарновського - молодшого. Саме він є автором блискучої публікації про Качанівку в журналі «Столица и усадьба» за 1915рік. Завдяки його спогадам дізнаємось про господарів Качанівки, їх характери, смаки, спілкування з відомими особистостями та про традиції садиби.

Десятки років Михайло Володимирович присвятив цим дослідженням. До нас дійшла лише частина його доробку, та й то завдяки його дружині, яка в нелегкі часи завжди з собою носила валізу з паперами чоловіка. А далі зберігачем сімейних реліквій стала його донька Ірина Михайлівна Тарновська. Саме завдяки їй вийшов спеціальний випуск, присвячений родині Тарновських, були передані фото з сімейного архіву.

Читати далі...

О.М.Лазаревський

Хранитель минувшини.

(до 180-річчя від дня народження О.М.Лазаревського)

«Восхищался коллекцией и с тревогой думал о ее будущем». Такий запис у альбомі «Качанівка» в черговий приїзд до садиби влітку 1888 року залишив визначний історик Олександр Матвійович Лазаревський. Вже на той час, як істинний патріот України та знавець музейної справи, він чудово розумів цінність колекції українських старожитностей, що була однією із пристрастей господаря Качанівки Василя Васильовича Тарновського-молодшого.

8 червня (за ст.стилем) 1834 року на хуторі біля села Гирявки Конотопського повіту в сім'ї Лазаревських народився черговий хлопчик, якого назвали Сашком. Дитинство його пройшло «…у панському малозаможному домку під солому, з подвір'ям, обнесеним високою лісою, з дошками, засипаними землею, зі старим садом, городами, розлогими левадами, окопаними ровами, з густими гаями навколо на декілька верств узбережжям річки Торговиці».

Закінчивши повітову школу в Конотопі, десятирічний Олександр разом зі старшим братом Василем виїжджає до Петербурга, а звідти – в Оренбург. Саме там, на чужині, він усвідомив, що то є туга за батьківщиною. Там з любов'ю почав ставитись до українських пісень, української мови та всього українського. Повернувшись до Петербурга, навчається спочатку у другій хлоп'ячій гімназії, а потім на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, ...

Читати далі...

І.Ю.Рєпін

Неперевершений майстер пензля.

Народився майбутній художник 5 серпня 1844 року недалеко від м.Харкова в маленькому містечку Чугуєві, в сім’ї військових поселян, що в табелі про ранги перевищувало звання хіба що кріпака. Із самих юних років Ілля мав хист до малювання за яким проводив багато часу. Все життя вірив, що саме малювання принесе в майбутньому йому славу, але розраховувати на гідну освіту хлопцю не доводилося і тому він став курсантом військової школи, вступив на відділення топографії, яке невдовзі було закрито. Близько чотирьох років Рєпін працює в артілі Бунакова, куди його влаштував його батько і весь цей час, займаючись іконописом та реставрацією старовинних іконостасів, мріє про інше. На церковних замовленнях зумів відкласти 100 рублів і поїхати до Петербурга. З першого разу йому не вдалося втупити до бажаної Академії мистецтв, бо не мав поняття про класичний малюнок. Мрія малювати додавала йому терпіння і Ілля вступає до малювальної школи на підготовчі курси, де викладав І.Н.Крамской, і який дав рекомендацію Рєпіну для вступу до бажаної Академії в Петербурзі. Тут же робить величезні успіхи і вже через місяць його малюнки займають перші місця.

Саме після поїздки на Волгу в 1873 році Ілля Рєпін пише картину «Бурлаки на Волзі», за яку отримав європейську популярність. Над картиною Ілля натхненно працював три роки. Він вишукував більш виразнішу композицію і підходящих типажів. Картина побудована так, що персонажі рухаються із глибини на перед, але фігури не закривають один одного. Це зроблено з високою майстерністю. Перед нами ціла низка персонажів, кожен із яких самостійна портретна особа. Рєпін розбиває ватагу бурлаків на окремі групи, вдало підбирає персонажі різні по характеру, темпераменту, типажу. Публіка побачила картину у Відні, на всесвітній виставці і миттєво оцінила майстерність Рєпіна - художник отримав європейську популярність. «Бурлаків на Волзі» практично відразу купив російський великий князь для власного зібрання.

Читати далі...

О.Я.Волосков

Качанівка очима художника.

Волосков Олексій Якович належить до представників академічного пейзажного живопису 19ст.

Народився в 1822р. в місті Ржев. З самого народження доля не обіцяла малому Волоскову радісного життя. Вроджена «слабкість в ногах» прикувала його до милиць, і в кращому випадку на нього чекала служба при торгових закладах багатих родичів. Та хлопчикові понад усе хотілось учитись. Поштовхом до цього стало його спілкування із художниками живопису. Його ровесники, які були молоді і здорові, часто приїзджали до Ржева писати краєвиди міста та портрети деяких міщан. Дещо і сьогодні можна побачити в Третяківській галере ї. Ось так у хворого хлопчика зявилася Мрія. Але чого вона йому коштувала? Насмішки поза спиною-бо цей світ жорстокий у будь-якому віці і столітті,- гіркі сльози матері, якій було безмежно жаль своє слабке дитя, сварки у сімї: купцеві йти в художники чи артисти - ганьба. Та все ж таки домігся благословення рідних, отримав від них кошти і в 15 років поїхав до Петербурга.

В 1881р. був зарахований до Академії мистецтв. Починає в пейзажному класі під керівництвом М. М. Воробйова. Імя О.Я.Волоскова в екзаменаційному листі Академії часто стоїть поряд з імям Т.Г. Шевченка. Спираючись на важкі милиці ,чим викликає цікавість відвідувачів, копіює картини Єрмітажу, вчиться майстерності у майстрів минулого.

Читати далі...

Л.М.Жемчужников

Україна у долі художника Л.М.Жемчужникова (14(02).11.1828 - 06.08(24.07).1912)

Лев Жемчужников був людиною талановитою, живою, чесною, доброю, щиро закоханою в мистецтво і поезію.

Лев Михайлович Жемчужников народився у дворянській родині М. М. Жемчужникова і княгині О.О.Перовської (позашлюбної дочки О.К.Розумовського) в с.Павловка, Орловської обл., РФ, тепер м.Пушкін Санкт-Петербурзької міськради, РФ). Його батько був сенатором і обіймав посаду цивільного губернатора Петербурга. Брат поета, сатирика і гумориста Олексія і поета Володимира Жемчужникових. Доводився небожем відомому письменнику Антонію Погорельському (О.О.Перовському), двоюрідним братом Олексію Толстому. Як виходець з родини військовиків, з дитячих літ пройшов сувору науку. Шестирічним хлопчиком (на той час його мати померла) Л.Жемчужников був відданий до Царськосельського корпусу, у 1838 р. переведений до 1-го кадетського, а в 1843 р. – до пажеського корпусу. Вже там у нього проявився художній талант – юнак починає вивчати історію мистецтв, оглядає приватні збірки творів, буває у майстерні видатного скульптора П.К.Клодта, згодом знайомиться з Карлом Брюлловим, учителем Т.Шевченка. Улітку 1848 p., закінчивши пажеський корпус, відмовившись від подальшої кар'єри, присвячує себе мистецтву та літературно-критичній діяльності. У 1849-1852 р.р. навчається в Петербурзькій академії мистецтв у Карла Брюллова та Олексія Єгорова. Роки, що їх Жемчужников провів у Петербурзькій Академії, не задовольняли його, бо справжньою школою для нього стало народне життя України.

Читати далі...

фото В.Тарновського

Стаття до 200 річчя Тарновського-старшого.

Качанівська земля здавна відома своїми славетними господарями, представниками славетного роду Тарновських, які на протязі фактично всього ХІХ ст. володіли цією перлиною садово- паркового мистецтва. Ця родина в історії ічнянського краю зіграла визначальну роль. Саме завдяки їм нашу землю відвідували і насолоджувалися ічнянською природою такі визначні представники науки, культури і мистецтва як Тарас Шевченко, Михайло Глінка, Микола Гоголь, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, брати Маковські Костянтин та Володимир та багато інших.

Всіх їх імен і не злічити, бо альбом для почесних відвідувачів Качанівської садиби налічує на сьогодні більш ніж 600 автографів, з яких дешифровано близько половини. Та головне тут те, що всі ці люди прагнули до Качанівки не випадково.Всіх їх вабила можливість не лише відпочити у хлібосольних господарів, а й можливість творити, бо Качанівка має неперевершену мистецьку ауру, яка надихнула не одного митця на створення визначних шедеврів.

В цьому аспекті виразно постає постать Михайла Глінки, який практично більш ніж за два з половиною місяці створив по суті все те, що зробило його прізвище невмирущим і до сьогодні: оперу «Руслан і Людмила», романси «Не щебечи соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі», «Гімн господарю», який було присвячено власнику садиби Григорію Тарновському. І цей приклад з М.Глінкою не поодинокий. ...

Читати далі...

малюнок дівчини

Василь Тарновський-молодший – зберігач українських народних традиції та звичаїв качанівської садиби.

Українська земля протягом декількох століть не мала своєї державності, але мала досить гарний і працьовитий народ. Взагалі, кожну народність відокремлюють та ідентифікують від іншої народності певні ознаки. До них належать: мова, звичаї, традиції і, що головне, самоусвідомлення себе як народу. Українська народність, не маючи своєї національної держави, ідентифікувала себе за мовною ознакою і звичаєвими традиціями.

На кін. ХVІІІ ст. українські землі в складі Російської імперії, остаточно втративши залишки своєї державності, були включені до загальноімперського адміністративного устрою, українська козацька старшина прирівняна в правах до російського дворянства. Отримавши широкі економічні привілеї, українська козацька еліта остаточно відмовилась від традицій своїх предків, перестала бути носієм ідей української державотворчості.

На поч. ХІХ ст. основним осередком української культури залишилося українське село з його консервативним світобаченням і досить міцними традиціям та звичаями минувшини. Але не всі українські дворянські роди забули історію свого походження. Протягом всього ХІХ ст., а особливо з другої половини, залишалась порівняно невелика група національно свідомих дворян-українців, які прагнули зберегти українську національну самобутність.

Читати далі...

пейзаж, фото

Тростянець – куточок земного раю.

Запитайте себе, коли востаннє ви відпочивали не лише тілом, а й душею. Багато хто і не згадає. На моє особисте переконання душевний відпочинок більш важливий і сприяє кращому відновленню енергетики людини. Відповідно постає питання: де можна відпочити так, щоб забути про всі земні негаразди і хвилювання. На це питання дати стверджувальну відповідь неможливо, бо кожен сам обирає собі місце і різновид відпочинку. Для мене особисто одним з таких місць є Тростянецький державний дендрологічний парк, що на Чернігівщині. Відвідавши його, ви одночасно поринете в історичне минуле та будете насолоджуватися яскравим світом флори і фауни, що досить широко представлена в дендропарку.

Існування сучасного дендрологічного парку в Тростянці досить тісно пов'язане з діяльністю славетного козацького роду Скоропадських, представники якого створили цей неперевершений зразок ландшафтно-паркового будівництва.

Читати далі...

П.І.Харитоненко

Стаття до 155-ти річчя від дня народження Павла Івановича Харитоненка.

Цікаво, скільки потрібно часу, щоб забуті імена видатних людей минувшини були знані й шановані в сьогоденні? Напевно ще досить багато. Після жовтневого перевороту 1917 року про багатьох митців, меценатів, політичних діячів і всіх тих, хто не підходив під тип “совєтської” людини, було заборонено не тільки говорити, а й згадувати про них. А ті відомості, які й можна було знайти, були начисто спотворені радянською ідеологією.

Серед таких забутих імен слід згадати постать Павла Івановича Харитоненко, людини, яка зробила в рівнозначній мірі вагомий внесок у розвиток економічного потенціалу та мистецького життя нашого краю на зламі ХІХ – ХХ ст. Відтак характеристика цієї постаті вимагає переоцінки і розстановки нових акцентів в його діяльності.

Прізвище українських Харитоненків стоїть в одному ряду з такими відомими в Російській імперії промисловцями, як Терещенки, Демидови, Ситіни. Але Харитоненки були відомі не лише як багаті і ділові люди, а й як колекціонери і меценати, покровителі розвитку освіти, науки, мистецтва, літератури.

Читати далі...

М.Ф.Біляшівський

до 140-річчя від дня народження Миколи Федотовича Біляшівського.

На кінець ХІХ ст. в Україні археологія як наука переживала період свого становлення. Ця справа трималась в переважній своїй більшості на плечах ентузіастів при фінансовій підтримці приватних осіб. Багато археологів, імена яких на кін. ХІХ – поч ХХ ст. не зходили з вуст всієї наукової інтелігенції, на сьгодні є забуто. Але залишились і такі імена які були вписані золотими літерами в сьогоднішню наукову археологію, стали напівлегендарні у свідомості молодих археологів сучасності. Серед чільної когорти цих зубрів археологічної думки кін. ХІХ – поч. ХХ ст. заслуговує на особливу увагу постать Миколи Федотовича Біляшівського, людини яка цікава нам не лише своїм вагомий вкладом в археологічну думку свого часу, а й тим що саме він відвідував нашу Ічнянську землю, гостюючи у відомих меценатів і колекціонерів Тарновських.

Читати далі...

палац Сокиринці, фото

Сокиринці – забута історія.

Садибне життя, що вирувало на Лівобережжі на протязі другої пол. ХУІІІ – всього ХІХ ст. знайшло своє відображення в садибних комплексах, що були створені дворянами на власних земельних володіннях. Не можливо уявити собі дворянську садибу без архітектурного комплексу поєднаного з парком. Розміри і масштабність дворянської садиби залежали в першу чергу від матеріальних можливостей її власників. А форму садиби здебільшого визначав архітектурний стиль тієї епохи в поєднанні з вподобаннями самих власників. Відтак дворянських садиб на території Українського Лівобережжя було на середину ХІХ ст. достатньо, але справді масштабних і величних комплексів створено не так і багато. Серед переліку цих маєтків хотілося б розповісти про садибу Галаганів Сокиринці, що на Чернігівщині.

Читати далі...

Костомаров

До 120 річчя від дня смерті.

Серед багатьох визначних діячів науки, культури і мистецтва, які відвідали нашу Ічнянську землю, визначне місце посідає відомий історик, етнограф, публіцист, письменник, критик Микола Іванович Костомаров (1817-1885), який став батьком української історичної науки. Його вклад у розвиток історичної думки є досить значним. Цей доробок включає в себе ряд об’ємних монографій, велику кількість статей розвідок. Слід також зазначити, що теми його історичних робіт торкались як української так і російської історій, що говорить про широке поле діяльності цього вченого.

Народився майбутній видатний діяч 16 травня (4 ст. ст.) 1817 року в селі Юрасівка, Острогозького повіту Воронежзької губернії.

Читати далі...

ц/завод

До 160-ти річчя з дня заснування Парафіївського цукрового заводу.

Важко знайти в Ічнянському районі підприємство, яке б протягом всього часу свого існування не тільки залишалось на плаву, а й посідало лідируючі позиції за обсягами виробленої і збутої продукції, створенню робочих місць. Не для кого не є таємницею, що сьогодні в районі реально прибутково працює три підприємства: Парафіївський цукровий завод, Ічнянський завод сухого молока та масла, Ічнянський спиртовий завод. Ці підприємства являють собою не лише економічну опору нашого району, а й водночас це найбільші донори в місцеві бюджети, місце роботи багатьох наших земляків. З цього, нажаль не великого, переліку підприємств лідируючі позиції вже багато років посідає Парафіївський цукровий завод. Це підприємство має досить давню історію і протягом всього часу існування, за різної політичної, економічної ситуації в нашому краї не втрачало провідних традицій.

Читати далі...

фото НГПУ

До 200-річчя з дня народження українського і російського письменника Миколи Васильовича Гоголя.

Ніжинська гімназія вищих наук була відкрита 4 вересня 1820 року на кошти канцлера Росії князя О.А.Безбородька та його брата І.А.Безбородька. Навчальний корпус гімназії споруджувався протягом 1805 – 1817 р.р. в стилі класицизму за проектом А.І.Руска на околиці Ніжина – Магерках над річкою Остер (тепер це вже центр міста). Гімназія мала статус проміжного навчального закладу між університетами й губернськими гімназіями і користувалась особливими правами і привілегіями. На той час це був один з найпрестижніших навчальних закладів царської Росії.

Читати далі...

малюнок козака з гарматою

Історія качанівського скарбу.

Вивчення кожного періоду історії залежить від вивчення джерелознавчої бази. Її утворюють речові та писемні джерела, вивчаючи які дослідник може робити дослідження, аналіз і, що головне, висновки. Таким чином формується розуміння і уявлення певного історичного відрізку.

При різносторонньому вивченні козацької минувшини просто неохідно достименно вивчити речові джерела цього періоду. В свою чергу, їх зібрання формують колекції, які різняться за своїм кількісним і якісним складом. В даній дововіді автор хоче висвітлити значення та історичний шлях однієї з найкращих колекцій, яка коли-небудь збирались і формувалися на теренах українських земель. Мова піде про зібрання відомого мецената В.В.Тарновського-молодшого (1837 – 1899), який в своїй садибі «Качанівка», що на Чернігівщині, зібрав унікальну колекцію українських старожитностей.

Колекціонування як суспільний феномен має давні корені і супроводжує людину, принаймні, з античних часів. В Росії мода на колекціонування припадає на ХУІІІ – поч. ХХ ст., що пояснюється, насамперед, значним піднесенням в той час науки і культури, зростанням інтересу до історії й мистецтва.

Читати далі...

 
НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района